ЗАЇКУВАТИЙ І ЛІКАР Було це в італійському місті Брешії на початку XVI ст., коли країна зазнала навали військ французького короля. Французький солдат наскочив на чоловіка і з усього розмаху зарубав його, зачепивши при цьому лице ди тини, що стояла поруч батька. Переляканий і поранений хлопчик, опинив-шись у гущині страхітливої різанини і мародерства, впав у шоковий стан. З цього часу він став заїкатися, і ця вада наклала на нього тяжкий відбиток. Маленькому сироті Нікколо дали прізвисько Тарталья, що по-італійськи означає заїкуватий, і мало хто пам'ятав його справжнє прізвище— Фонтана. Важко сказати, які обставини розбудили в хлопчика, позбавленого на лежного виховання і систематичної освіти, пристрасть до математики. Де далі частіше його заставали за заняттям, що, здавалося б, ніяк не відповіда ло ні тому становищу, яке він займав, ні тій роботі, яку виконував. Схилившись над запорошеною шаром пилу могильною плитою на забу тому кладовищі, він виписував незрозумілі для інших значки і числа або надовго застигав у глибокій задумі. Елегічна тиша, густі зарості туї і ки парисів, обплутаних духмяною повитицею, розмірене щебетання самотньої пташки — все це навівало на хворобливого підлітка умиротворення і сму ток. Сюди не долинав різноголосий гомін ринку, ляскання батогів погони чів мулів, лайка сусідок з вузьких кривих вуличок міста. Саме життя по дбало про те, щоб виробити у сироти ту здатність до безмежної зосередже ності, яка є умовою всякої серйозної розумової роботи. Недовір'я, байдужість до чудернацьких захоплень молодого заїки по ступово змінювались на здивування, а часом і на мимовільне захоплення — Тарталья дедалі частіше виходив переможцем у математичних турнірах із своїми однолітками і навіть людьми, набагато старшими за нього. Незабаром за ним уже міцно закріпилась слава неперевершеного математика. Не було лише приводу, щоб про молодого математика заговорила вся країна. Та скоро такий привід знайшовся. Якийсь Фіорі, мешканець Болоньї, який ні в чому не зумів здобути собі популярності, раптом виявив у себе неабиякі математичні здібності і 1535 ро ку оголосив, що викликає на змагання всякого, хто насмілиться протиставити його обдаруванню своє. — Що за дивина? Звідки така самовпевненість у людини, якої досі ніхто не знав? — запитував себе Тарталья, коли до нього дійшов цей ви клик. Кілька днів розмірковувань, зіставлення фактів, і ось уже склалось більш-менш правдоподібне уявлення про зарозумілого невігласа. Деякий час тому помер відомий професор Болонського університету Сціпіон дель Ферро. Казали, між іншим, що покійний професор опанував таємницю загального рівняння 3-го степеня, вмів його розв'язувати. За тих часів учений не поспішав розкривати перед ким-небудь свій секрет. Володіння цією таємницею ставило його у вигідні умови щодо всіх інших. Він міг, наприклад, викликати на математичні (якщо йшлося про матема тику) турніри всіх бажаючих і, виходячи переможцем, здобути славу непе ревершеного математика, а крім того, забирати ті призи, що призначаються переможцеві. Завдання знайти загальне рівняння 3-го степеня стояло тоді в центрі математичної проблематики, і якщо хтось упевнено оголошував диспут, то сумнівів бути не могло—-така людина або цілком розв'язала задачу, або зробила істотний крок до її розв'язання. Довідавшись, що Фіорі був у близьких стосунках з померлим професором, Тарталья з разючою прозор ливістю зробив висновок, що Сціпіон дель Ферро перед смертю виклав своє му знайомому спосіб розв'язування рівнянь 3-го степеня. Молодий математик доклав усіх старань до того, щоб розгадати таєм ницю кореня рівняння 3-го степеня, і за кілька днів до диспуту йому це вдалось. Тартальї потрібно було всього лише дві години на те, щоб розв'я- зати всі 30 задач, запропонованих йому суперником, тоді як останній не спро мігся розв'язати жодну із задач Тартальї. Спосіб, до якого вдався Тарталья. виявився набагато кращим від того, який знав Фіорі, і давав змогу розв'язу вати й такі задачі, які цьому недосвідченому математикові були не під силу. Звичайно, це не був найзагальніший спосіб, який єдиною формулою охоплював усі можливі випадки. Для Тартальї кожний з цих випадків становив особ ливу трудність, яку він намагався подолати за допомогою особливого при йому. Проте вже не потрібно було великих зусиль, щоб здобуті результа ти перевести на мову сучасної нам алгебри і побачити у висновках матема тика необхідну спільність. Загальне розв'язання рівнянь 3-го степеня було знайдено. Слава про Тарталью — неперевершеного математика прокотилась по всій Італії; почув про нього і всесвітньовідомий лікар і астролог Кардано. Джеронімо (Джіроламо) Кардано був незвичайною людиною. Ми знає мо його як математика, автора славнозвісної книги «Агs magпа» («Велике мистецтво»), в якій викладено і приписуваний йому спосіб розв'язування рівняння 3-го степеня. Сам він, якщо судити по іншій його книжці — «Про моє життя», математиком себе не вважав, а справжнє своє покликання бачив у медицині. Йому вдалось успішно вилікувати кілька високопоставлених осіб, серед них і кількох вельмож у ряді європейських країн, внаслідок чого він став одним з бажаних гостей при дворах коронованих осіб. Оскільки традиційна медицина майже всі свої положення будувала на астрологічних і кабалістичних «істинах», то зберіг вірність астрології і Джеронімо Кардано. Про нього як про видатного астролога складали ле генди. За одною з них, він нібито склав гороскоп Христа. Це було розці нено як святотатство, і винуватцеві загрожувало тяжке церковне покаран ня. Певно, тільки заступництво високих покровителів, які користувалися послугами уславленого лікаря і мага, врятувало його від спалення на вог нищі. За другою легендою, Кардано склав свій власний гороскоп і визна чив день і годину своєї смерті. За переказами, того самого дня, прагнучи не принизити славу великого віщуна, Кардано вкоротив собі віку. Можливо, це вже вигадка, плід уяви автора світських хронік. Дізнавшись про перемогу Тартальї, Кардано вирішив усіма правдами й неправдами вивідати у нього таємницю. Довго йому це не вдавалось. Та зрештою Тарталья не встояв проти планомірного і добре організованого натиску. Поступово, де натяками, де з умисне напущеним туманом, Тар талья виказав свою таємницю. Яке ж було обурення видатного математика, коли через деякий час він прочитав у щойно виданій книзі «Агs mаgпа» (1545 р.) виклад свого спо собу розв'язання, хоч і з приміткою, що цей спосіб повідомив авторові його вельмишановний друг Нікколо Тарталья з Брешії. За уявленнями тих ча сів, це була справжня зрада, а приписка щодо пріоритету сприймалась як неприховане знущання.
